Лісове кладовище Стокгольма – спадщина світової культури ЮНЕСКО
Влітку минулого року президент Міжнародної асоціації професіоналів похоронної справи (МГО МАППС), національний член від України у Всесвітній федерації похоронних виконавців (FIAT-IFTA) і керівник ПФ «Петро Великий», лідера на ринку похоронних послуг столиці, Алла Ландар разом з українською делегацією відвідала Лісове кладовище Стокгольма (швед. — Skogskyrkogården, Скугсшюркагорден).
Алла Ландар під час з’їзду FIAT-IFTA в Болоньї (Італія)
Хотіла б поділитися унікальним і яскравим прикладом нової сторінки у світовій похоронній культурі. Останні кілька десятиліть у країнах Європи набувають дедалі більшої популярності ліс-кладовища. Неймовірного успіху досяг Стокгольм. Важко повірити, але факт залишається фактом: «Лісове кладовище», яке почали облаштовувати лише 1917 року, всього через 77 років було внесено до списку Всесвітньої культурної спадщини. Примітно, що до списку всесвітньої спадщини кладовище Стокгольма потрапило раніше, ніж Паризький Пер-Лашез. Що ж, шведам є чим пишатися. І нас, звичайно ж, не могло не зацікавити питання — що ж у ньому такого, щоб заслужити звання об'єкта світової культурної спадщини ЮНЕСКО?..
Це воістину унікальне місце, яке вразить навіть найбільшого скептика. Восени 1914 року було оголошено міжнародний архітектурний конкурс на проєкт нового кладовища в Еншеде, що на півдні Стокгольма. Конкурс завершився у 1915 році, і було представлено 53 варіанти кладовища, більшість із яких — від шведських архітекторів. Обрали проєкт молодих архітекторів руху функціоналізму Гуннара Асплунда і Сигурда Леверенца. Роботи розпочалися у 1917 році на території старого кар'єру, порослого соснами, і тривали три роки. Використання архітекторами природного ландшафту дозволило створити дивовижну атмосферу, що згодом справила значний вплив на проєкти кладовищ у всьому світі.
Перед нашими очима відкрилася грандіозна й велична картина життєвої сили природи неймовірної краси з рукотворними оазами та реліктовими лісовими масивами з віковими ялинами заввишки до дев’ятиповерхового будинку.
Світ первозданної величі буквально захоплює дух, змушує зупинитися і милуватися безмежним торжеством природи.
Див. відео співвідношення висоти скандинавської ялини зросту людини
https://www.youtube.com/watch?v=lK9QkSpHyoE
Про любов, з якою шведи шанують пам’ять тих, хто навічно залишив цей світ, свідчить те, що ще на початку минулого століття під майбутній меморіал було відведено найживописніший і надзвичайно красивий лісовий заповідник.
Кладовище Стокгольма розкинулося на площі в десятки гектарів. Усього близько трьох років знадобилося для того, щоб створити на цьому місці унікальний ландшафтний дизайн вхідної групи майбутнього парку лісового цвинтаря з родинними похованнями.
На вході до головної частини меморіалу вас зустрічає величний, на десятки гектарів, з любов’ю доглянутий газон, який вінчає потужний Хрест Спасителя. Газони кладовищ землі Північний Рейн-Вестфалія (які раніше здавалися великими) на кордоні Німеччини та Нідерландів вмить стали більше схожими на дитячі майданчики.
Усю велич Хреста по-справжньому оцінюєш уже зблизька. Перед ним відкривається вхід до сектору поховань із масштабними родинними місцями, масивними надмогильними спорудами, обрамленими з любов’ю сформованими скульптурами з чагарнику, що постає крізь рукотворну арку з витких рослин.
На цих же ділянках розташовані й місця в колумбаріях із потужними стінами метрової товщини. У них — родинні поховання на 11 і більше членів сім’ї. Як місця в землі, так і родинні поховання в стіні — це ціла епоха для сім’ї, своєрідне родове дерево, що охоплює кілька поколінь.
Надмогильні споруди сімейних поховань, незважаючи на свою невелику висоту, зворушують до глибини душі своїм індивідуальним оформленням. Багато сімей прикрашають свій простір озелененням і продуманим підбором кольорів, біблійними скульптурами та порцеляновими фігурками, ліхтариками й дзвіночками, лампадками та декоративними свічками.
Нікому й на думку не спаде не те що щось забрати, а навіть переставити чи просто доторкнутися, порушивши спокій і гармонію оздоблення родинних могил, вторгнувшись у чужий простір тиші, пам’яті та любові.
Див. відео панорами родинних поховань Skogskyrkogården:
https://www.youtube.com/watch?v=ifv9ThQH7c8
Такого, як на Лісовому кладовищі в Стокгольмі, я раніше не бачила ніде у світі. Вражають не лише чистота і доглянутість. На кожному кроці працюють озеленювачі, двірники, садівники. Уся техніка, включно з мінітракторами, що збирають шишки, працює майже безшумно. Ніщо не порушує музики природної тиші. Усе підкреслює велич і безсмертя вічності.
Див. відео прибирання шишок спеціальною технікою:
https://www.youtube.com/watch?v=225DChMNntg
У центрі меморіалу, розміром із кілька футбольних полів, праворуч від Хреста Спасителя височіє рукотворний пагорб заввишки приблизно у п’ять поверхів, до якого веде Дорога життя — як данина пам’яті тим, кого з нами вже немає.
Біля підніжжя пагорба й животворчого Хреста, на березі озера з лебедями та білими ліліями, розташоване місце для проведення церемоній під відкритим небом, що дає можливість у хвилини прощання особливо гостро відчути тимчасовість нашого перебування на Землі. Нам усім варто навчитися цінувати кожну хвилину, кожну мить Божого дару життя.
Нарешті, коли ми йдемо ліворуч від Хреста, то опиняємося біля Похоронного дому з його каплицями Віри, Надії і Святого хреста. Ліворуч від них у глибині лісу, прихована від очей, розташувалася будівля крематорію, а поруч «замаскований» могутніми деревами в'їзд і підходи до нього.
Див. відео панорами головного сектора Skogskyrkogården
https://www.youtube.com/watch?v=dfRecPlh4Us&feature=youtu.be
Велична зала прощання для цивільних громадських церемоній у три рази більша за ті, що нам доводилося бачити раніше в Європі. За потреби вона без проблем вміщує до тисячі осіб. Суворі ряди сидінь, а попереду — постамент, трибуна, звукова та відеоапаратура, сцена, державні синьо-жовті прапори та орган для меси.
На особливу увагу заслуговує критий простір перед великою залою. У центрі нього височіє величний пам’ятник із багатьма скульптурами на біблійні сюжети, присвячений тим, хто вже ніколи не повернеться.
Під цим значних розмірів навісом без проблем розмістяться одразу декілька прощальних процесій.
Примітно, що до зали прощання всі проходять за запрошеннями-перепустками, і священик або організатор ритуалу, в залежності від характеру похорону, нікого стороннього не пропустить.
Всередині церковної зали прощання при крематорії, куди вдалося на мить зазирнути, все в коричневих тонах, розпис стін нагадав наші православні фрески, на стіні поруч зі скульптурою Спасителя, білими свічками та іконами стояв портрет жінки. Стало зрозуміло, чому труна обрана білого кольору.
Священик і його помічники в урочистому релігійному вбранні і в білих накидках. Час початку заупокійної меси, і тому ворота перед сторонніми зачинилися…
Про те, з якою любов'ю, з яким трепетом ставляться шведські сім'ї до пам'яті про померлих, свідчать дрібні детальки у всіх місцях поховання. Крильця ангела, імпровізовані ворота раю, квіткові композиції, ліхтарики з лампадками тощо.
Особливо ж розчулили могили зі світильниками та декоративними підсвітками на сонячних батареях. Вдень освітлені ласкавими скандинавськими променями сонця, а вночі – енергією сонячних накопичувачів, вони символізують материнську любов, пам'ять і скорботу про кохану, безповоротну втрату, чиюсь маленьку але дорогу серцю данину пам'яті. Де так і недосяжному повноліттю, де швидкоплинному коханню, а десь нездійсненній мрії, порушеному завтра, але, разом з тим, такому вічно закоханому вчора...
Вічні вогники, немов би зійшли з небес, висвітлюють останній притулок, залишаючи живою лише пам'ять у хвилини мовчання, спогадів, тихому смутку і душевних стражданнях...
На кладовищі можна зустріти храми різних християнських церков. У більшості Церков, незважаючи на невеликі розміри, встановлено орган, є спеціально відведені місця й для хору.
Один із храмів на Лісовому кладовищі Стокгольма – Храм протестантської церкви для моряків.
Що особливо запам'яталося на ділянках у заповідній зоні. Ставлення людини до природи. Стрункі ряди вікових дерев немов би оберігають молоді пагони рослин. Їх ніхто не зрубує, не підрізає і навіть не пересаджує. Навпаки, їх всіляко оберігають, де потрібно – підв'язують і в разі потреби наступного поховання просто відступають від цього місця, даючи можливість розвиватися молодому, ледь набираючому форми деревцю.
Це і є живий заповідник на практиці, що мирно уживається з місцями поховання. Два світи, як два символи – вічного і живого, доповнюють одне одного, мирно співіснують, показуючи приклад любові до природи і поваги до родової пам'яті.
Окремо варто зупинитися на старій частині кладовища. Поглянувши на дати смерті перших ділянок, на які ми зайшли (20-40-ві роки ХХ ст.), стає очевидним, що старі ділянки тут ніхто не розрівнює згодом, як у багатьох європейських країнах, а прах давно померлих не спалюють. Тому кожен спочиває стільки, скільки буде служити кладовище. Підпоховання в одному місці є ключовим. Так вибудовується родове дерево рідних і близьких, котрі залишили цей світ назавжди.
,
А ось одне місце в старому «кварталі» не помітити було неможливо. Зона відпочинку з фонтанчиками, лавками, світильниками і навіть альпійськими гірками. За ближчого розгляду виявилося, що це і є територія для розвіювання праху. Як правило, так вчиняють завчасно згідно своєму заповіту люди самотні.
Зелений сектор лісового кладовища. Таблички з іменами тих, хто пішов у вічність.
Але про тих, хто закінчив тут свій життєвий шлях, нагадують таблички з іменами. Для цього тут встановлені стовпчики в 1,7 м заввишки з мармуру і граніту, де ці таблички власне й розміщені. Місце дуже мальовниче і затишне. Навколо фонтанчиків та штучних річечок з міні водоспадами і фонтанами сидять літні люди, читаючи пресу або просто щось згадуючи, деякі грають в шахи, гуляють мами з дітками в колясках...
Див. відео з водоспадами і фонтанами на зеленій ділянці Skogskyrkogården
https://www.youtube.com/watch?v=B7nqagglGCQ&feature=youtu.be
Дозволю собі деякий відступ. Через 20 років після смерті Фредді Меркьюрі його шанувальники нарешті таки знайшли його поховання, або точніше місце, де розвіяний його прах якраз завдяки такому ж стовпчику, хоча і в іншому місці. Студія групи Queen і будинок Фредді тривалий час перебували в місті Монтре в Швейцарії на березі Женевського озера. А по сусідству, в місті Веве, всього в декількох кілометрах від Монтре провів останні роки життя Чарлі Чаплін. Як відомо, тіло його було викрадено відразу після похорону. Меркьюрі буквально панічно боявся за долю свого тіла після смерті. Чому, мабуть і вибрав для свого праху таку долю завчасно.
Невелика табличка знаходиться на високому цоколі. Напис на ній говорить: «In Loving Memory of Farrokh Bulsara. Pour Etre Toujours Pres De Toi Avec Tout Mon Amour ». Що перекладається, як «В пам'ять про Фаруха Булсара. Щоб вічно бути з тобою з усією моєю любов'ю », і підпис «М.»
У фінальній частині нашого відвідування Меморіалу шлях наш проліг до паркової зони. Там бере свій початок велична алея, що веде до музейної частини кладовища. Справді, минуле тут зберігати вміють…
Гладко-глянцева поверхня плити на могилі Грети Гарба залишена без будь-яких прикрас, крім обводу.
І вигравіруваний на ній напис складається всього лишень із двох слів: це ім'я актриси, написане від руки
У музеї можна дізнатися про життєвий шлях усіх похованих тут видатних особистостей, наприклад актриси Грети Гарба, дізнатися подробиці будівництва кладовища-меморіалу, все про архітекторів, історію, деталі прийняття до культурної спадщини ЮНЕСКО в 1994-му році, цікаві факти про минуле кладовища-меморіалу, так і його сьогодення.
Окремо кількома словами про поминальні дні. Небо палає від сотень тисяч свічок, ліхтариків, лампадок всіх, хто приходив удень пом'янути як своїх пращурів, так і нещодавно померлих рідних і близьких ...
Тут є чому пишатися, чому повчитися. Лісове кладовище (Skogskyrkogården) як живе втілення родового дерева є нічим іншим, як культурною пам'яттю народу. Джерела її формування, такі як фольклор, мемуари, художня література, історіографія перетворяться в суху інформацію для підручників без усної традиції. Пам'ять століть у вигляді родового дерева, як ми побачили на прикладі Стокгольмського меморіалу, і є живим втіленням усної традиції та історичної пам'яті народу.
На цьому місці моляться за небожителів, згадують їхній життєвий шлях, вчать на їхніх прикладах дітей та онуків, зігріваючи їхні душі благодатним вогнем свічки пам'яті.
Свічки та лампадки, що тут горять постійно, — це символ духовного союзу з рідними та найдорожчими людьми, з тими, хто вже ніколи не повернеться, але завжди зберігатиме й оберігатиме любов і ніжність домівки нащадків. Живий вогонь означає причетність родини до Божественного світла й є частиною благочестивої традиції. Саме тому у всіх поминальних заходах беруть участь навіть найменші представники сімей.
Як ти ставитимешся до пам’яті свого роду, як шануватимеш його та доглядатимеш за родовим похованням, так і твоє родове древо буде відображати твоє ставлення. Життя земне швидкоплинне, а пам’ять — вічна.
Чому я вирішила поділитися побаченим? Відповідь проста: дуже хотілося б, щоб Україна перейняла найкраще, що є у світі, навчилася берегти кожну хвилину, кожну мить Божого дару життя. Нам потрібно віддати заслужену шану нашим предкам, незалежно від місця їхнього поховання, відкинути страх і навчитися бути щасливими людьми — навіть у пам’яті наступних поколінь.
Сподіваюся, рано чи пізно держава дасть нам, українцям, можливість реалізувати й показати своє ставлення до минулого, побудувати власне Древо життя. І, хто знає, можливо, ми в недалекому майбутньому зможемо претендувати на місце у списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
