Родове дерево австралійського кладовища – це краса в усьому, а милосердя й людяність – найважливіші із чеснот

Президент Міжнародної асоціації професіоналів похоронної справи, Національного члена від України у Світовій Федерації Похоронних Виконавців (FIAT-IFTA) і керівник компанії "Петро Великий" Алла Ландар розповідає про міжнародний форум у місті Перт (Австралія), що став знаковим для України і знайомить нас із похоронною культурою цієї самобутньої держави. Родове дерево австралійського кладовища – це краса в усьому, а милосердя й людяність – найважливіші із чеснот.

Перт — перлина штату Західна Австралія і його столиця з населенням у півтора мільйона людей. Це четверте за населенням місто Австралії. Тут фактично мешкає майже 75 відсотків населення всього штату.

Цікаво, що впродовж останніх років Перт справедливо посідав 9-ту сходинку серед найбільш зручних для життя міст світу, за оцінкою журналу Economist.

Розпочався міжнародний форум Федерації у місті Перт 15 березня 2013-го із Ради директорів FIAT-IFTA, куди були запрошені представники світового співтовариства – члени Федерації, а також преса і спостерігачі.

Після протокольного обговорення бюджету, звіту за минулий рік і планів на майбутнє були заслухані й переглянуті презентації країн, що виголосили бажання на вступ до Федерації. Була серед них і Україна, представлена президентом Міжнародної асоціації професіоналів похоронної справи Аллою Ландар (МАППС). Наша делегація – єдина того року, яка представила свою державу та її галузь фільмом-презентацією замість традиційного слайд-шоу. Презентація України була сприйнята схвально всіма учасниками поважного зібрання, а голосування щодо прийняття до Світової Федерації Похоронних Виконавців Національним членом стало одностайним "За!".

Відрадно відзначити, що наша асоціація постала в очах світової спільноти прикладом стрімкого розвитку із потужним презентаційним багажем. Алла Ландар виступила автором і фундатором першого в Україні практичного посібника з похоронної справи, а також профільного періодичного видання. Цього немає в активі більшості Національних членів навіть із числа тих, хто працює у своїх країнах вже по кілька десятиліть.

Серед кола питань, розглянутих у ході чотириденних зустрічей: презентація стипендії AFDA (австралійської делегації), ініціативи Комітету похоронної спадщини щодо збереження історії і культури поховання на різних континентах, розвиток похоронної сфери на позитивних прикладах країн Латинської Америки, релігійні традиції у церемоніях прощання.

Кожна делегація, її діяльність і досвід нам були надзвичайно цікаві. У першу чергу тих країн, що мають уже власну історію ритуальної галузі і спираються на випробувані часом національні традиції. Особливо нас цікавили питання розвитку приватного сектору ритуальної галузі, а також підготовка професійних кадрів, адже все бере свій початок з освіти і освіченості. У таких державах як США, ФРН, і що було для нас відкриттям, в Австралії, – у вузах відкриті й успішно працюють спеціальні факультети з підготовки кадрів ритуальної галузі. Для них розроблені й затверджені урядовими органами спеціальні програми, і видана навчальна література, – як посібники, так і методична.

Навчання у профільних вузах цих країн можна умовно поділити на два етапи. Перший: перші три роки, – вивчення танатології як науки. Її вивчають як майбутні працівники ритуальної сфери, так і медики. Танатологія – розділ теоретичної і практичної медицини про стан організму в кінцевій стадії патологічного процесу, його динаміку і механізми, безпосередні причини, всебічні прояви поступового припинення життєдіяльності. Термін у використання був введений з пропозиції ще нашого вченого Іллі Мечникова. Другий етап навчання, а це півтора роки, підготовка вже самого похоронного працівника.

Такий підхід і досвід активно розпочали запроваджувати по всьому світу, в той же час даючи простір для діяльності і розвитку приватного сектора. У цьому зв’язку найцікавіше для нас було попереду. Мова йде про вивчення досвіду роботи австралійських приватних похоронних домів, кладовищ і крематоріїв, особливостей їхнього функціонування та знайомство з усім зблизька.

В чому ж основна відмінність нових підходів у розвитку кладовищ, у першу чергу зелених, від традиційних для нас погостів в Україні? Ключова думка - місця поховань не повинні бути лише об’єктами смутку. Вони мають стати взірцем ландшафтної краси, символами пам’яті, осередками милосердя й людяності як найважливіших із чеснот. Люди сюди мають приходити не лише з метою покласти квіти, запалити свічку або лампадку, а головне – не лише на 9-й, 40-й день, у поминальні дні чи пам’ятні роковини.

Адже світ диктує сучасні підходи і нове бачення: кладовище має стати осередком спокою і естетичної розради, чудовим лісом або парком і як максимум – пам’яткою з масштабним скульптурним і архітектурним втіленням. У лісах-кладовищах Німеччині або Швеції люди нерідко йдуть до таких місць заглибитися у спогади разом з дітьми, цілими сім’ями, з друзями, а для літніх людей – це місце спогадів і роздумів, вічних цінностей, втілених у вишуканості та красі.

Тепер до Австралії, заглибимось разом у незвичайний і незнайомий нам світ місцевих кладовищ, некрополів і мавзолеїв, зайдемо до похоронних домів, спробуємо відчути їхню атмосферу і відкрити для себе незвідане. Розпочнемо нашу екскурсію із зеленого кладовища міста Перт, столиці штату Західна Австралія.

Ліс-кладовище розташувалося у національному парку реліктових насаджень. Підійшовши до одного із віковічних і стародавніх дерев із могутньою кроною, ми побачили жінку, котра стоїть біля нього на колінах, поклавши руки на його потужний багатовіковий стовбур і молиться, промовляючи слова любові до Спасителя і рідних, котрі вже покинули цей світ. Це живе родове древо, що стало єдиним із кількома поколіннями її родини, котрі знайшли тут в різний час вічний спокій і були поховані навколо нього. З древом австралійці відчувають свій внутрішній зв’язок, набираються від нього сили, живляться його духом, з ним спілкуються і вважають, що завжди будуть ним почутими.

Про родове дерево як місце вічного спочинку я вже детально розповідала у своєму матеріалі з іспанської Валенсії, але тут інше. Атмосфера інша. На першому місці прагнення не лише зберегти первозданну природу для нащадків, але й створити справжню красу.

Життєве прагнення кожного – пам’ятати витоки і членів свого роду, їхнє походження і покликання, закони їхньої спорідненості, співвідношення окремих гілок, приналежність до певних прошарків і класів, а на тлі всього цього розпізнати власне своє місце в роді і власне завдання, – не індивідуальне, поставлене собі самому, а своє як члена роду, органу вищого над тобою.

Тут в Австралії особливо відчуваєш, як сім'я відіграє для людей надважливу роль. Самою природою закладено в людині залежність, трепетне ставлення і відданість колу людей, в якому зростаєш і осягаєш суть свого існування. У минулі часи людина була невіддільною від свого роду, а знання свого родоводу йшло корінням у глиб віків. Кожна частина цього знання дбайливо передавалася з покоління в покоління. Сьогодні мало хто може достеменно розповісти, звідки бере початок його рід, і перелічити імена предків більше, ніж до третього коліна. Але не в Австралії, де люди приходять до свого родового дерева, звіряють за ним своє життя і вчинки, звертаються до нього і радяться, звітують і діляться думками про майбутнє…

Дочекалися, поки жінка пішла, щоби все сфотографувати. Підходимо, роздивляємося: це місце вічного спочинку членів її родини. Про це біля гранітних лавочок нагадують мініатюрні металеві таблички з їхніми іменами.

Лавочок тут кілька, про них вочевидь подбали члени сім’ї. Це всіляко вітається тут і підтримується, як і на зелених кладовищах Європи, особливо Великої Британії. Обабіч лавочок ознаки присутності не одного, а декількох поховань.

Новий обеліск біля однієї з алей із символічною назвою "Древо життя" ніби підкреслює вже сказане мною. Звертаємо увагу на листочки та місця під них на ньому. Заповнені мікроніші з іменами та прізвищами повідають про мешканців цього рукотворного деревця. Дізнаємося про тих, хто вже знайшов спокій за кожним із цих листочків.

Далі ми потрапили до окремого сектору – це місце останнього спочинку дітей. Коли ми побачили цей рукотворний рай на землі із стоголосими дзвіночками і морем квітів, у нас буквально все похололо в душі і ми на мить зупинилися, щоб все осягнути і зрозуміти.

Ця гірка зі своїми міні-озерцем та символічним входом до маленької печери, ніби казковий дитячий майданчик у пам'ять про тих малюків, котрі через непереборну хворобу або трагічний випадок полишили цей світ навіть не встигнувши його розпізнати.

Створені їхніми батьками маленькі кам’яні таблички з метеликами, пташенятами та написами розповідають нам про їхніх дітей. За кожною – найстрашніше: порушені плани, зруйновані долі і втрачені разом з дитиною мрії.

Втрата дитини – це єдина реальність, до якої підготувати батьків неможливо. Самотність і спустошеність – найгірше, що чекає на них після втрати дитини. Тема є настільки важкою, що про неї намагаються не говорити, а в багатьох сім’ях, які таке пережили, її довічно публічно замовчують. І це не лише пов’язано із болем втрати, тут і більш глибинні психологічні речі: передусім провина того, хто вижив зі звинуваченням самого себе, відчай, сором і навіть страх засудження. Неможливо заборонити людині відчувати, тим більше, в силу різних і притаманних лише йому особливостей кожен переживає свій біль по-різному. Що ж робити батькам, котрі втратили свою дитину, і повертаються до того страшного дня раз по раз, чекаючи навіть без надії на її повернення?

Де той дитячий Рай – безмежний, досконалий, і в той же час такий простий для людського щастя у кожній миті – постійний і вічний? У ранньому дитинстві дитя, захищене від суворого світу любов’ю батьків, живе немов би в раю. Її люблять, вона любить у відповідь, перед нею – усе життя з усіма горизонтами земних радощів. А як бути тут?

Австралійці щось знають. Потрібне існування місця, переконані вони, де люди згадають, як колись були щасливими. Де разом з ними будуть такі ж як і вони, де всі об’єднаються задля спільної мети. Вони зустрічатимуться в дні народження дітей, ділитимуться спогадами, показуватимуть фото і відео з сімейних подорожей і свят, розповідатимуть про дітей, які поруч із ними сьогодні і назавжди. Головне – їхні розкриті серця поєднаються з душами тих, хто вже не прийде до них ніколи, і, можливо cаме тут, лише у цьому місці пам’яті і краси вони зберуться разом. Переконана, що так і є: тут в Австралії вже збудували дитячий рай на Землі, показавши решті світу живу батьківську любов і вкотре нагадавши про життя вічне…

А ми мандруємо далі, сповнені новими відчуттями і щойно народженими переконаннями. Роздивляємося, цікавимося, знайомимося з маленькими небожителями і щиро переймаємося батьківською турботою про них…

А ця дерев’яна істота, на яку натрапили далі, можливо побратим нашого Дідуха. Він простягає свою руку, аби підтримати – бодай і подумки – невпевнену дитячу ходу, якій так і не судилося стати дорослою.

Ось вона, ця могилка зблизька. Поруч з метеликом – дзвіночок. Їх тут безліч. Вони реагують на кожен порив вітру, на торкання гілочок і квітів, розмовляючи з нами, створюючи своєрідну атмосферу живої пам’яті, тамуючи біль і розпач.

А до цього малюка завітав у гості його ведмедик. Поруч з ним на ланцюжку сердечко. Ти завжди у серці й пам’яті своїх батьків, можливо, братика чи сестрички…

Це також дитяча галявина вічного спокою з квітами, гірками і вічнозеленими насадженнями.

Підходимо ближче, щоб все роздивитися. Білі квіточки межують із кольоровими, хитаються від вітру під хор дзвіночків.

А хтось тут на березі сидить… Зроблена з любов’ю і доглянута штучна водойма з чистою прозорою водичкою – символами життя і очищення. 

Ця тропічна оаза у вигляді гірки також чиясь домівка. Професійно підібрані різнобарвні кущики вінчає маленька пальмочка угорі.

Підходимо ближче. І там хтось спочив, і там, і подалі…

А ти, мабуть, любив змія запускати. Поруч із ним усі іграшки, які отримував у подарунок, з якими ріс і котрими грався, радував своїх батьків і був щасливим. Місце батьківської любові з твоєї кімнати перебралося сюди аж до найменшої дрібниці. І про машинки не забув…

В цих кущиках і під цим ніжним деревцем також дитячі "домівки".

І нарешті ось вони – "Сходи до небес"? Можливо. Хтось одразу пригадає пісню рок-групи Led Zeppelin з такою ж назвою, а хтось одного з лідерів гурту – Джона Боннема, котрий так рано й трагічно пішов із життя. Може і його душа сюди приходить, аби ще раз заспівати, і цього разу вже разом із дітьми.

Так, саме для цих малюків, які напевне ніколи не чули його вічного музичного твору. Можливо вони тепер справді разом. З подихом вітру дзвіночки з цих сходів нагадують про себе багатоголоссям, долучаючись до голосів із решти зелених галявин і гірок, виводячи свою ніжну пісеньку вітру, тамуючи батьківський біль і змушуючи всіх на мить зупинитися.

Залишаємо дитячий сектор з думкою: ось вона справжня райська атмосфера кольорової мелодії душі і серця зі своїми сходами до небес.

А це не колумбарій. Очевидно, перше, що спаде на думку тому, хто сюди потрапить. Це – мавзолей для австралійців. Тут є на що подивитися і над чим замислитися. Такі місця вічного спочинку ще потрібно навчитися створювати, а поки що просто знайомимося, вивчаємо і звикаємо до нового.

Прізвища на них красномовно промовляють про багатонаціональність таких меморіалів, нагадуючи відвідувачам, що Австралія, як і Сполучені Штати, заселялася усіма представниками країн Старого Світу.

Тут варто розповісти дещо більш детально. Мавзолей є місцем вічного спочинку представницького класу для людей із високим рівнем доходів. . Місце тут коштує від 30 тисяч доларів, а подвійне (зі знижкою) – від 55-ти.

Значні кошти – це плата за 25 років його оренди. Якщо надалі платити нікому або, можливо, нічим, небіжчик переміститься до звичайного кладовища, або буде підданий кремації з подальшим похованням в еко урні.

Було би несправедливим не розповісти все детальніше: тіла перед таким зберіганням піддаються особливо складній бальзамації. Тому вони, за розповіддю керівництва і працівників цього приватного кладовища-меморіалу, впродовж як мінімум 25 років чудово зберігаються. І це незважаючи на субтропічний клімат.

Вільні ніші є свідченням того, що в у мавзолеї є вільні місця для наступних поховань.

Територія мавзолеїв потопає у зелені. Цей справжній ботанічний сад вияв не лише естетичних втілень, але й незайвий з практичних міркувань через спекотний клімат. На вході всіх зустрічає майстерно виконана скульптором фігура Спасителя у людський зріст.

Щоправда – католицькі традиції в Австралії більше данина традиції, аніж свідчення ортодоксальності у вірі її населення. Власне, як і в переважній більшості інших країн з християнською домінантою. На материку присутня католицька та англіканська церкви, багато протестантських течій.

Постали перед нами тут і мавзолеї криті. Справжні прояви архітектурної думки і витвори мистецтва.

Біля всіх – майстерно викладені і вимощені доріжки. На кожному кроці не полишає розуміння того, що перебуваєш у дорогому і вишуканому приміщенні.

Нарешті бачимо і одразу заходимо до мавзолеїв закритого типу. Тут дизайнери з будівничими подбали і про освітлення, і про місця перепочинку. Оренда в таких місцях поховання, зрозуміло, значно вища.

Є де перепочити в спеку і сховатися у дощовий сезон. Особливо це потрібно літнім відвідувачам.

Можна лишити записочку або листа…

Скульптури настільки майстерно виконані і з такими дрібними деталями, що видаються на мить завмерлими.

Погляньте, з якою любов’ю виконана підлога і двори. Звертаємо увагу на отвори у центрі, це щоб дощовій воді було куди подітися.

Далі ми познайомилися із зеленими екологічними секторами – розаріями, що є більш доступними в ціновій пропозиції. Це ті, хто не можуть собі дозволити родове дерево або мавзолей.

Комусь більше подобаються для поховання червоні, а комусь до душі припали ділянки світлих розаріїв як місце вічного спочинку.

Поруч розташовані соціальні місця для безрідних чи бюджетні місця поховань для людей із низьким рівнем достатку.

Як бачимо, є тут і свій фонтанчик, і повноцінна доглянута зелень у кілька ярусів.

Проходимо далі вглиб кладовища. Нові трояндові алеї разом зі своїми мешканцями ніби захищені від сонця й вітру велетенськими тропічними туями і кипарисами.

Старий цвинтар, що розташований поруч, нагадує про історію Австралії в традиціях поховань. Тут безліч справжніх витворів мистецтва скульптури.

Важко не зупинитися, затамувавши подих біля цього скульптурного янголятка…

…і цих мініатюр Пресвятої діви, Апостолів, Святих і Янголів, втілених у мармурі.

Найстаріші ділянки ретельно прибрані й доглянуті, а де потрібно і відремонтовані та реставровані.

Будь-який музей позаздрить таким мармуровим біблійським сюжетам у скульптурі.

Наступна наша зупинка стала не лише цікавою, але й пізнавальною з точки зору професійної. Неподалік від кладовища задля зручності знайшов своє місце крематорій. Це також приватний сектор похоронної галузі Австралії. Об’єкт зустрів нас своєю чистотою і блиском, бездоганним освітленням і потужними витяжками, і мало чим нагадував про своє справжнє призначення. Що приємно вразило і запам’яталося: ставлення до померлих, як до живих.

Ось так виглядає кремаційний цех.

Крематорій похвалився своїм зимовим садом.

А це його ритуальна зала прощання…

…зі зручними м’якими лавочками для рідних і близьких, великими вікнами, що дають відчуття простору і волю сонячному світлу.

А біля входу – зелені алеї і майстерно вимощена бруківка із червоного каменю. Як ліворуч, так і праворуч.

Справжня квітуча зелена оаза пам’яті і турботи…

…де поєдналися минуле і сьогодення.

В Австралії уміють зберігати історичну спадщину і плекати нові традиції. Особливо це відчувається в католицьких і протестантських християнських храмах. З їхньою віковою красою і майстерними художніми вітражами, що одразу нагадали мені про базиліку Сакре-Кер та охоплений нещодавно пожежою Нотре-Дам де Парі.

Їхні скульптурні ансамблі мовби перекликаються з паризьким Лувром чи музеєм Пія-Клемента у Ватикані.

А краса мозаїчних полотен поверне вас у споминах до Венеції.

Нерідко доводилося звикати до незвичних для нас ліхтариків пам’яті замість свічок. У кожного свої традиції, хоча може сприйматися і як новаторство.

Майстерно збережені і відреставровані органи зустрінуть потужними басами, супроводжують месу і передують кожній недільній релігійній службі.

Сучасні зручні місця чекають на відвідувачів богослужінь.

Уквітчана старовина як ніде межує у католицькому і потестантському мистецтві Австралії із сучасністю.

Наступною зупинкою нашої ознайомчої поїздки стали Похоронні доми Західної Австралії. Завітали до одного із таких приватних закладів міста Перт.

У кожному – зручна зала прощальних церемоній з телевізорами, кафедрою, мікрофонами та підсилювачами, якісним музичним звуком і супроводом.

Естетичною прикметою у приміщеннях стали твори сучасного мистецтва…

У Похоронних домах завжди є кімната відпочинку з чаєм і кавою, соками і прохолодними напоями.

Є й адміністративний куточок або ресепшн, де можна не лише оформити програму прощальної церемонії, замовити все необхідне для похорону, але й отримати психологічну допомогу..

А навколо похоронного дому та біля входу – безмежний простір фантазії ландшафтників та озеленювачів.

В архітерктурі нічого зайвого. Стриманий хай-тек у стилі часом з натяком на приналежність власника до тієї чи іншої європейської країни.

У Перті було над чим замислитися. Є що переймати, і над чим працювати. До нових зустрічей, Австраліє, райський куточок на планеті, де вміють творити майбутнє, не забуваючи про минуле.

Кількома словами обмовлюся про нашу Федерацію. Адже надав змогу нам з усім познайомитися в Австралії з’їзд Всесвітньої Федерації Похоронних Виконавців (The World Organization of Funeral Operatives FIAT-IFTA). Такі форуми досліджують і спільно вивчають правові, моральні, соціальні та наукові питання, пов'язані з похоронною діяльністю, передусім комплексу послуг, що надаються в частині увічнення пам'яті та виконання заповітів померлих осіб.

Серед мети і завдань FIAT-IFTA – сприяння розвитку міжнародного взаєморозуміння і доброї волі в світі серед похоронних послуг професіоналів з метою досягнення загальноприйнятих форм і стандартів, правил і положень. У числі першочергових – ухвалення рішень з метою економічно ефективної міжнародної репатріація померлих осіб.

Федерація заохочує і розвиває освіту в галузі бальзамування у всьому світі і прагне досягнення єдиних стандартів і правил щодо бальзамування (thanatopraxy).

Ще один важливий аспект – практичне підвищення рівня професійних знань під час організації прощальних церемоній через збирання і поширення серед представників професії, публікацій, статей, презентацій і виставок, пов'язаних із практичним досвідом з питань похоронної справи (thanatological) і похоронної культури, а також досягненнями світової похоронної індустрії.

З метою захисту світової похоронної спадщини, увічнення пам’яті спільними зусиллями з іншими організаціями FIAT-IFTA має на меті досягти практичної співпраці (awaereness) урядів держав з міжнародними органами ООН та ЮНЕСКО.

Завершуючи свою розповідь про похоронну галузь Австралії, потрібно сказати і про таке. Ми в Україні в очікуванні того, що Верховна Рада розгляне новий Закон "Про похоронну справу в Україні", де буде закріплено нові для нашої держави Статті про Похоронні доми, приватні кладовища і крематорії, ліс-кладовище, екологічні і зелені поховання. Ці ідеї і принципи, що базуються на світовому досвіді, мною як президентом Міжнародної асоціації професіоналів похоронної справи розроблено спільно з Міністерством розвитку громад та територій України і внесено до Змін до Закону про похоронну справу. Законопроект уже тривалий період часу знаходиться на розгляді в парламентських комітетах. Сподіваємося, що вже ближчим часом Україна відкриє для себе нову сторінку в розвитку похоронної культури, а розвиток повноцінного сервісу прощання з близькими дасть простір розвитку нами якісно нового спектру сервісу та послуг, що в усьому світі надається вже протягом століть. Відкриття приватних Похоронні домів, кладовищ і крематоріїв наблизить нас до світової похоронної індустрії, і ми станемо не лише споживачами кращої продукції провідних виробників світу, але й складемо конкуренцію кращим похоронним бюро передових світових держав з різних континентів.