«Ми прощаємося з фундатором – Людиною-легендою агробізнесу України»: власниця ритуальної компанії Алла Ландар про Олексія Вадатурського
Протягом минулих п’ятниці і суботи у двох містах – Києві і Миколаєві – Україна віддала останню шану подружжю Вадатурських. Основна частина церемонії прощання з Героєм України, власником найбільшої української зерноторгової компанії «Нібулон» Олексієм Вадатурським та його дружиною Раїсою відбулася у столичному Володимирському соборі.
Кафедральний Собор зустрів усіх бажаючих віддати останню шану Великому українцю морем квітів, галереєю світлин, дзвонами і нескінченним людським потоком. За словами власниці ритуальної компанії Алли Ландар, яка організовувала процесію прощання, – внесок Олексія Вадатурського у розбудову України ще належить оцінити, а це не лише створення сучасної аграрної галузі; він дав нове життя суднобудуванню, повернувши Миколаєву звання «Місто корабелів».
У Володимирському соборі була організована експозиція «Літопис життя» присвячена Олексію Вадатурському: фотогалерея його перемог на чолі «Нібулону», документальна розповідь про те, як холдинг став найбільшим українським сільськогосподарським виробником та світовим експортером, його пам’ятні зустрічі з українськими та зарубіжними політиками, бізнесменами, діячами науки і культури, знакові події в житті його підприємства і нашої держави.
Представлена експозиція – це галерея перемог однієї Людини, одного життя.
Фото, де ще зовсім молодий Олексій рубає камінь, стане згодом пророчим для нього. Ось так впродовж усього життя він розбивав усі гранітні скелі, що поставали перед ним несправедливістю, злочинним нерозумінням, ретроградством влади і недалекоглядністю чиновництва. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, він ціною власного, як виявилося життя, прокладав путь до нового, передового, з небаченими досі планами, їхнім вирішенням і перспективою.
«Олексій Вадатурський прагнув збільшити кількість суден до 100 на 2022-й рік, – розповіла Алла Ландар, – організувати прямий транспортний ланцюг із Єгиптом, і відкрити новий перевалочний термінал на Дніпропетровщині. Потрібно нагадати і про те, що «Нібулон» спустив на воду 140-метрове судно класу «річка-море», найбільше в новітній історії Україні».
У подружжя Вадатурських залишився син Андрій, народний депутат попереднього, VIII скликання. Він створив перший запис у книзі пам’яті «Людина епохи». Під час церемонії прощання всі бажаючі ставали авторами цієї книги, в якій власноруч писали, ким Олексій Опанасович був для них у їхньому житті. Свої почуття в цій книзі залишили всі, хто доторкнулися до його величної постаті, стояли біля витоків «Нібулону» в 1991-му, з ким стали найкращим, за визнанням британського фінансового видання, інвестором у сільське господарство України, хто був поруч, відновлюючи наш морський флот, будував термінали, започатковував пасажирські морські перевезення, і нарешті відкрив «Суднобудівно-судноремонтний завод «НІБУЛОН».
Ментор і учитель, порадник і наставник, консультант і патріот, людина-легенда, творець знаної в усьому світі аграрної імперії. Такими словами Олексія Опанасовича називали на сторінках книги «Людина епохи» під час прощання його колеги й однодумці, друзі і знайомі. З перших днів війни і до останньої миті, незважаючи на постійні обстріли, Вадатурський залишався у Миколаєві, допомагав місту, був на посту, плануючи нові логістичні маршрути для експорту українського зерна, дбаючи не лише про нашу державу, але й про вирішення світової продовольчої кризи під час війни.
Завдяки сину Андрію саме в місті Києві Україна і гості столиці змогли віддати останню шану Великій людині. Церемонія була продовжена наступного дня і в Миколаєві із усіма можливими заходами безпеки через постійну загрозу ракетних обстрілів. Організувати прощання столичного масштабу, зрозуміло, було неможливо.
«Не забувай своє коріння – у твоєму генетичному коді записані досягнення попередніх поколінь. Вір у себе і нічого не бійся, адже кожна людина має рівні можливості у досягненні своєї мети. Постійно працюй над самовдосконаленням і будь вимогливим до себе», – ці слова Олексія Опанасовича назавжди залишаться в нашій пам’яті, стануть завітом для тих, хто продовжує стояти за нашу свободу і державність, за нашу землю, сплачену мільйонними жертвами українців і дану нам Богом.
«Усе життя – це виклики, і чим більше ти хочеш зробити для своєї країни, тим складнішими вони стають. Чим більше ти хочеш віддати, тим більше сил маєш витратити. – писав Олексій Вадатурський, звертаючись до всього 7000-ного колективу «Нібулону», – Стояти біля старту непросто, створювати щось з нуля важко, але я свідомо обрав цей шлях, адже саме так ми будуємо міцну економіку, самостійну Україну, так ми створюємо усі умови, щоб українці жили щасливо та у достатку».
Останньою сторінкою прощання з подружжям Вадатурських став величний Миколаїв. Це і батьківщина Олексія Опанасовича, і місце становлення «Нібулону». Тут почалася розбудова ним сучасного ринку зерна з розвиненою мережею елеваторів і терміналів, відродженим судноплавством, відома сьогодні в усьому світі. А в Подільському районі Одеської області, у селі Бендзари, де народився Герой України Олексій Вадатурський, на його честь і вічну пам’ять буде встановлено пам’ятник.
Він міг безперешкодно виїхати разом з дружиною із країни, говорять нині в телевізійних і радіо ефірах багато відомих людей, міг зрештою переїхати до відносно безпечного місця...
Неправда! Не міг! І навічно залишився з дружиною у своєму місті, на своїй багатостраждальній миколаївській землі, зі своїми людьми, зі своїм колективом. До останнього подиху…
